Султан Мурад IV реальна історія

27 липня 1612 року в Стамбулі народився майбутній сімнадцятий султан Османської імперії – Мурад IV, син Ахмеда I і Кьосем, один з найбільш жорстких і одіозних правителів Порти.

На початку XVII століття стан справ в Османської імперії був надважким. Тривав незатухаючий ірано-турецький конфлікт. До 1612 року іранський шах Аббас відібрав у турків значну частину Закавказзя, а в 1624 році – весь Ірак з Багдадом. Одночасно з війною проти Ірану, Османська імперія вела війну з Польщею. Причиною конфлікту була суперечка за українські землі. Турки сподівалися, що Польща, залучена в загальноєвропейську Тридцятирічну війну, не зможе протистояти османської агресії. Але 1621 року при тривалій облозі поляків під Хотином, турецька армія зазнала важких втрат і змушена була відступити. Це відбулося багато в чому завдяки сміливості і відвазі запорізьких козаків. Саме невдача Хотинського походу змусила молодого, освіченого султана Османа II (брата Мурада IV) почати реформи в системі державного управління і в армії. Одночасно Осман II хотів обмежити владу духовенства і питомих правителів, зменшити їх матеріальні привілеї.

У 1622 році після вбивства Османа II на трон знову зійшов його дядько, психічнохворий Мустафа. Він “правив” 16 місяців. За цей час змінилося кілька візирів, і Мустафу знову змусили відректися від трону. Султаном був проголошений його племінник Мурад IV.

Одинадцятирічний султан здійснив свій перший урочистий в’їзд в Стамбул. Після молитви в сералю Мурад пройшов в імперську скарбницю, де, за записами турецького письменника і мандрівника Евлія Челебі, “… не було видно ніяких судин із золота і, крім непотрібного мотлоху, виявилося лише 6 мішків монет, сумка з коралами і скриня з китайським порцеляною. Побачивши це, султан Мурад наповнив казну своїми сльозами і, двічі схилившись у молитві, сказав: Іншалла, я заповню цю скарбницю багатствами тих, хто їх вкрав, і наповню ще п’ятдесят сховищ на додаток до цього“.

Наступні 10 років імперією правила мати Мурада, Кесем-султан зі своїми радниками. У 1632 році положення стало критичним. В Ємені та Лівані були заколоти, в Анатолії губернатор Ерзурум Абаза Мехмед-паша підняв повстання і винищував яничар, яких дуже не любив. У Криму повстали татари, і ціна там за раба-турка зрівнялася з ціною на пиво. Російські козаки здійснювали набіги на османські порти Чорного моря, аж до Босфору і Стамбула. У самій столиці назрівав бунт.

Сипахи прийшли до султана і зажадали видати їм сімнадцять чиновників, в тому числі візира Хафіза Ахмед-пашу і муфтія. Мурад був дружний з Хафізом і велів тому бігти. Сипахи стали погрожувати фізичною розправою самому Мураду. Реджеб-паша, новий візир, умовив султана видати Хафіза і інших: “Краще голова великого візира, ніж голова султана”. Мурад послав за Хафізом, а сам намагався переконати бунтівників не проливати крові. Хафіз все зрозумів і, змирившись з долею, сказав Мураду: “Великий падишах, дозволь тисячі рабів, подібних Хафізу, померти заради безпеки твого трону! Але не наноси мені удар, віддай мене цим божевільних, щоб я міг померти смертю мученика”. Його вбили на очах у Мурада. Розлючений султан здогадувався, хто стоїть за бунтом сипахів. Одного разу Реджеб-пашу запросили до палацу, де його зустріли “чорні євнухи” і відрубали голову за наказом Мурада, а тіло викинули за ворота палацу. Це справило сильне враження на бунтівників.

Мурад IV був готовий до самостійного правління. Евлія Челебі, який особисто знав Мурада і користувався заступництвом двору, повідомляє про велику фізичну силу султана. Він відмінно стріляв з лука та рушниці, володів шаблею і дротиком, був спритним наїзником і борцем, “подібно самому пророку Мухаммеду”. Пізніше Евлія писав, що ще не було султана, “настільки атлетичного та статного, настільки ж деспотичного, страшного для своїх ворогів”. І як підсумок спостережень: “Мурад був найбільш кривавим з усіх османських султанів”.

Після страти Реджеба, Мурад зібрав на березі Босфору відкритий Диван, на якому зажадав від яничар і сипахів принести клятву на вірність, що ті й зробили. Потім він говорив з суддями про відновлення законності. Судді скаржилися йому на насильство і свавілля армії. Один з них сказав: “Мій падишах, єдиними ліками проти всіх цих зловживань є ятаган!”, Мурад погодився.

У Стамбулі стали наводити порядок. Силами яничар та за підтримки жителів столиці, було організовано масове знищення збройних банд. За наказом султана шпигуни вистежували ватажків заколотників, страчували їх на місці, а тіла викидали в Босфор. Ходили чутки, що переодягнений султан особисто брав участь в кривавих стратах. Мурад позбувся найбільш скандальних радників і міністрів, замішаних у корупції і змовах. Яничари і сипахи, втративши ватажків і покровителів, були налякані і вели себе тихо, вшанувавши за благо підкоритися султану. Було встановлено тотальний контроль за населенням. Мурад IV не любив зборища вільних людей і тому заборонив під страхом смерті пити вино, каву і курити тютюн. Всі кав’ярні та питні заклади були закриті – як розсадники шкідливого вільнодумства. Султан особисто перевіряв виконання свого указу. Розповідають, що ночами він ходив по Стамбулу, переодягнувшись волоцюгою, і просив торговців продати йому тютюн. Того, хто погоджувався, Мурад вбивав особисто.

Одного разу він застав садівника і його дружину за курінням кальяну. Мурад наказав відрубати їм ноги і виставити, стікаючих кров’ю, на публічний огляд. За правління Мурада IV за розпивання вина саджали на палю, за куріння відрубували ніс, за слухання “непристойних пісень” відрізали вуха. Пікантність моменту полягала в тому, що сам Мурад IV був п’яницею.

Поступово від страт винних і підозрюваних, султан перейшов до терору. Його жорстокість стала легендою:

• він наказав втопити декількох жінок за те, що ті голосно веселилися на березі;
• обезголовив придворного музиканта за те, що той грав перську мелодію;
• убив одного зі своїх лікарів, змусивши його прийняти сверхдозу опіуму;
• планував різанину стамбульських вірменів, а для початку наказав задушити константинопольського патріарха.

Напевно, для рівноваги Мурад стратив шейх-уль-ісламу, ставши першим султаном, що стратив вищу духовну особу Османської імперії.

Розповідають, що султан багато годин проводив, здійснюючи своє право на десять невинних душ в день, стріляючи з аркебузи по перехожих, які опинилися занадто близько від палацу. У 1635 році Мурад стратив свого брата, а в 1638 році наказав вбити ще двох. Тільки заступництво матері не дало йому вбити останнього брата Ібрагіма. Але “братська” любов не пройшла безслідно, Ібрагім збожеволів, і згодом Кесем-султан благополучно правила імперією за нього. За 5 років наведення порядку було страчено до 25 тисяч чоловік, багатьох султан убив сам. При наближенні Мурада IV, оточеного німими охоронцями, люди розбігалися, як від чуми.

Для імперії в тиранії Мурада IV були і позитивні сторони. Його неймовірно жорстоке правління паралізувало волю чиновників усіх рангів і вселило в них страх. Хабарництво і свавілля зменшились, в армії з’явилася дисципліна. У 1636 році Мурад IV зробив спробу відновити систему тимарів. Він вигнав зі Стамбула селян-бродяг, усунув зловживання в феодальному землеволодінні. Були прийняті закони щодо захисту селян, проведена реформа суду. Доходи країни збільшилися.

Навесні 1635 року султан почав перську кампанію. Поки він рухався по бунтівній Анатолії, кожна його зупинка закінчувалася різаниною місцевих чиновників. У першому поході Мурад захопив Єреван. Влітку того ж року він почав другий похід на Персію. Тепер його метою був Багдад, бо той, хто володів містом, що вважалося першим в ісламському світі. Багдад був добре укріплений і готовий до оборони, а його гарнізон укомплектований навченими мушкетерами. Облога тривала майже 40 днів. За легендою, перед вирішальним штурмом богатир-перс викликав на поєдинок богатиря-турка. Виклик прийняв Мурад IV і одним ударом меча розтрощив голову богатирю-персові. Султан наказав знищити весь гарнізон і не шкодувати мирних жителів. В результаті було вирізано 60 тисяч мирних мешканців.

У мирні дні він заохочував будівництво мечетей і шкіл, протегував вченим. Повідомляють, що за підтримки Мурада винахідник Ахмед Челебі першим здійснив політ на крилах. Султан взявся за модернізацію флоту, так як його дратувала Венеція зі своїм потужним флотом в Егейському та Середземному морях і великими доходами від торгівлі. Та й північні сусіди доставляли неприємності. 18 червня 1637 року донські козаки без відома російського царя, за підтримки 4-тисячного загону запорожців штурмом взяли Азов. Момент був обраний вдало. Мурад готувався до війни з Персією і прийшов в лють від цієї звістки. Він послав до Москви посла зі скаргою. Михайло Федорович був повністю згоден з султаном: “Ми за них не стоїмо, хоча їх злодіїв всіх в одну годину кажіть побити”. Козакам же, що надіслали послів зі звісткою про перемогу, цар дорікнув за гарячність, але велів прислати опис трофеїв. Цар, що був в мирі з турками, офіційно відмежовувався, а неофіційно надсилав гроші і порох.

Флот Мураду IV був потрібен, але побудувати його він уже не встиг. Жорстокий ревнитель ісламських традицій, страж моральності був дуже терпимим до власних слабкостей. Він пив, і чим далі, тим більше. На початку 1640 року передчуваючи свій кінець, Мурад IV вирішив залишитися останнім султаном династії Османів (всі його сини померли дітьми) і наказав вбити бідного Ібрагіма. Кесем знову врятувала сина, сказавши Мураду, що Ібрагім помер. Мурад не повірив, але перевірити вже був не в змозі.

Сімнадцятий султан Османської імперії Мурад IV помер в 1640 році від цирозу печінки.

В історичному серіалі Величне століття: Нова володарка роль султана Мурад IV зіграв турецький актор Метін Акдюльгер.